Печиво на розсолі та риба в каміні

Цю історію розповів Влад Сулима.

24 лютого він виїхав з Києва в Ірпінь, до мами. Вони разом облаштували більш-менш надійний підвал, аби ховатися від вибухів. Запаслися їжею та водою.
«Наступного дня я зрозумів, що міст, яким я їхав в Ірпінь, вже підірвали. Щодня ставало все страшніше. Російські винищувачі літати дуже низько, було чутно вибухи. Одна ракета влучила в приватний будинок зовсім поряд».

І додає: «Спочатку у нас було багато продуктів. Найчастіше я готував кашу з різними овочевими зажарками – морквою, цибулею тощо. Якось ми захотіли печива. Купити його вже не було можливості. Готували самі. Згадали, що є такий рецепт – на розсолі з консервованих огірків. Вийшло смачно».

На другий тиждень в місті пропала вода, світло, газ: «Було відчуття, що нас відрізали від світу. Вибухи лунали постійно. Вдома було дуже холодно. Ми вдягали по три пари штанів і шкарпеток, збирали всі ковдри. Зв’язок добивав лише під стріхою: можна було відправити 1-2 повідомлення на день».

Їжу готували в каміні: «Я поклав у камін цеглу та сітку, зробив імпровізовану піч. Смажили рибу, готували гречку з овочами, булгур з м’ясом. Так само кип’ятили воду, але в неї був сильний присмак гарі: щоб перебити його, ми робили чай з сушеною шипшиною, травами, м’ятою та гілочками малини».

Коли закінчилися необхідні ліки, а обстріли стали майже постійними, Влад вмовив маму виїхати з міста. Перша спроба припала на 10 березня. Вони виїхали на машині, долучився до інших авто сусідів. Хоча й обіцяли «зелений коридор», колона потрапила під сильний обстріл.

Наступного разу намагалися вийти з міста пішки. Ніхто не давав жодних гарантій: «Аби ти вийдеш і будеш жити, або тебе вб’ють. Йшли на свій страх та ризик 3,5 кілометри». Зустріли військових у лісі. Дуже злякалися. Але це були солдати іноземного легіону ЗСУ. Вони провели Влада до переправи, з якої відправлялися евакуаційні автобуси на Київ.