Пані Олена живе на Харківщині. В 2020 році разом з родиною вирішила переїхали в село: купили кіз, облаштували господарство. 24 лютого забрали до себе маму та дітей.
В перші дні наступу та окупації були й свої клопоти: кози почали народжувати.
Бачимо, що колони російських танків пішли через село, а у нас навіть часу не було злякатися: шукали зошит, де писала, як треба пологи в кіз приймати. Ці кози нас фактично і врятували. Я до них ходила весь час, доглядала, розмовляла з ними. Знайшла на Youtube рецепти, як з козиного молока робити сир. Готувала цей сир всю окупацію.
Сир родина міняла у односельців на рибу, сало та інші продукти. Найближчий ринок, на якому щось можна було придбати за гроші, знаходився в районному центрі, але Олена туди за пів року їздила лише двічі: «На ринок виїжджали лише, коли була гостра потреба. Спочатку поміняли трохи грошей, а потім вже майже перед звільненням купили мішок цукру та борошна. От і все. Продавати щось на ринку, де були окупанти, не хотіла».
Коли російські війська відступали, свідомо знищували електромережу. Селище залишилося без світла: «У мене повний холодильник сиру, а світла немає. Тоді я частину віднесла в льох: промивала його сироваткою. Вийшов такий смачний витриманий сир. Коли наші хлопці прийшли, весь їм віддала. Один хлопець з заходу України дуже дивувався, що ми під Харковом сир робимо такий, як у нього вдома. А я йому говорю: звісно, робимо. У нас хоч гір немає, але подивися, які луки гарні. І молоко добре».
Пані Олена згадує день звільнення селища:
Інтернету не було, світла не було. Але ми вже знали, що от-от мають прийти українські військові. У нас дуже дружне селище. Тож ми всі разом, декілька дворів, вирішили ліпити вареники.
Якось чую, що сусідка питає: Олено, хто це йде? Обертаюся і бачу, що вулицею йдуть наші хлопці, п’ятеро. Біжимо до них з кавою. Хтось хліб несе. Один хлопець бере хліб гарячий і цілує його. Цілує, розумієте. А коли я сир принесла, вони вже геть здивувалися. Кажуть, яке у вас село гарне, як у Бога за пазухою.
Олена вірить, що селище це і справді особливе: «Колись баба Шура сказала, що це село намолене. Коли 24 лютого з родиною їхала сюди, я побачила, що на озеро неподалік прилетіли лебеді. І теж подумала, що це гарний знак. Їду і тільки про це думаю: так сильно вірила, що все буде добре. І потім ці танки, кози, роди. Нам пощастило: ми в низині, тож російські війська просто проїхали повз, не зупинялися. А потім ми з односельцями жили дружно, дуже допомагали один одному триматися. І так дочекалися визволення».
Олена вирішила залишатися жити у селі: тут вона себе відчуває у більшій безпеці. Зокрема, тому що є тварини, а відповідно буде й їжа. А «Переможний» сир, який вона майстерно навчилася готувати під час окупації, тепер продає на ринку в Харкові.
Також сири він пані Олени можна замовити онлайн.
Як готувати:
- Козяче молоко нагріти до 32 градусів, потім додати закваску та фермент, чекати десь 30 хвилин.
- Потім згусток порізати ножем на кубики, обережно перемішати та починати нагрівання до 40 градусів.
- Коли сирне зерно стане як варене яйце, залишити все хвилин на 10. Потім сироватку злити. Сир покласти у форму та залишити під пресом на ніч.
Дуже добра та тепла історія! Така рада, що її надії на визволення справдилися!