“Під час обстрілу не думаєш про їжу, — розповідає нацгвардієць Денис, — але коли все стихає, оглядаєш наслідки, розумієш, що всі живі — і настрій покращується.
Відразу приймаєшся наводити порядки, хочеться щось пожувати. А ще хочеться експериментів з їжею, тож змішуєш все, що є в тебе під рукою, щоб відчути різноманіття смаку”.
Між обстрілами їхня група відійшла від штабу за байрак, до невеликого озера, де, очевидно, до війни розводили рибу. Зараз тут була свіжа воронка від вибуху, а оглушена риба плавала догори дригом. Її було багато, особливо коропів — ще живих.
“Дивились ми на неї декілька годин, така крупненька, жирненька.
Але багаття розводити не можна було. І до води підходити було небезпечно…
Під вечір побратим ризикнув, надягнув на себе маскувальну сітку і проповз тихенько до водойми. Хоча відстань була невелика, але здавалась безкінечною.
Йому довелось пролежати біля води нерухомо з пів години: за байраком лунали постріли, над бійцями літали два дрони. Почали з’являтися думки, навіщо та риба… Але ж є один нехитрий метод розвести багаття без диму, тому, після повернення побратима з МОЛИТВАМИ, рибою і водою зі ставка (води було з собою мало), ми приступили до роботи”.
Рецепт рибної юшки від спецпризначенців:
Що треба:
- невеликий казанок
- товста березова гілка
- вода
- риба (можна оглушену, але живу)
- молода кропива (насмикати поряд)
- сіль
- мелений перець
- картопля
- цибуля
Як приготувати:
- Готуємо ножем два отвори в землі (один вище, другий нижче, щоб дим вниз заходив) і прокладаємо між ними портал.
- Ставимо казанок з водою, одразу додаємо туди сіль, перець, картоплю, цибулю.
- Кладемо березову гілку зрізаним кінцем у вогонь, щоб обвуглилась, і гасимо її у юшці. Це додає страві особливого смаку і прибирає гіркоту. Вперше треба виконати таку процедуру, коли всипали сіль. Повторюємо дію ще чотири-п’ять разів через кожні кілька хвилин, навіть коли порізана риба вже буде у казані.
- Чистимо коропів, голови і хвости викидаємо, а філе ріжемо на товсті шматки і теж додаємо в юшку.
- Цього нам здалося замало, тож додаємо ще дрібно порізаної молодої кропиви. Доводимо до готовності і смакуємо.
Побратим, який був на куражі, мокрий, брудний та попечений кропивою, сказав: це того варте, — згадує Денис. Ми домовились після нашої перемоги зустрітись та приготувати уху вже під спалахи салюту для своїх близьких — з пам’яттю про те, скільки коштує тиша в нашій незламній, незалежній Україні.
Така уха за байраком, там де не тихо.
