За кожним продуктом стоїть історія людина, яка його створила. Але в цьому шматочку козиного сиру сплелися відразу декілька історій непересічних людей, історія їхньої дружби та історія пам’яті.
Ніка Галінкіна, власниця ферми та сирної майстерні «Лея», створила сир «Санич» на честь Олександра Кононова, відомого волонтера та сировара. 12 березня 2022 року його застрелили в його будинку в селі неподалік від Сєвєродонецька. Рідні певні, що його вбили за відкриту проукраїнську позицію та допомогу українським військовим на Луганщині.
Щоб вшанувати пам’ять про непересічного друга, Ніка вирішила раз на рік робити цей сир. Ось, як вона розповідає про це: «В нас був Друг…. Він жив Україною, козами та сиром. Санича більше нема. Його вбила війна. Але в мене є пам’ять про нього! Про наші посиденьки, про пісні, про то, як він кликав Глібчика козаком. В мене немає жодного фото з Саничем.
Але я створила Сир на його честь! Це сир, створений в пам’ять про велику Людину! Його було зроблено всього дві голівки. В цьому році буде так само. Поки житиму, поки варитиму сир, доти буду шанувати пам’ять свого Друга, Українця, Сировара. Кожного травня створюватиму його сир!»
І додає:
Важко вкластися в пару слів… Головна особливість цього сиру полягає в тому, що зварений він з сирого козиного молока на справжньому козиному сичузі. Санич працював виключно з сирим молоком та пропагував принципи та засади натурального сироваріння. Він такий самий мудрий та водночас нестримний, як і людина, пам’ять котрої мені важливо було вшанувати! Рік витримки – то вже історія. Цей сир пам’ятає те, що, можливо, вже стерлося з нашої пам’яті…
Олександр Кононов, справді, був неймовірною людиною. Внаслідок нещасного випадку втратив руку та ногу, однак зберіг неабияку волю до життя. Почав розводити кіз та готувати «Сири Санича». В 2014-ому році активно допомагав українським військовим на Луганщині, 98 днів провів у російському полоні.
Після звільнення продовжив працювати та волонтерити. Жив на Житомирщині та Черкащині, у 2020 повернувся на Луганщину: жив разом з мамою в селі Борівське неподалік від Сєвєродонецька. Після 24 лютого активно допомагав українським військовим. 12 березня невідомі застрілили його в його власному домі, в інвалідному візку.
Рідні та друзі Олександра не можуть забрати з окупованого села його особисті речі, однак збирають архів, статті та матеріали про Олександра. На роковини його смерті друзі опублікували безліч спогадів, а Ніка Галінкіна зварила цей сир «Санич».
Це її спосіб зберегти пам’ять про людини зі схожими цінностями. Родина Ніки, яка варить сир та інші продукти з молока унікальних джерсійських корів та англо-нубійських кіз, протягом перших місяців повномасштабного вторгнення залишалася на Київщині, пекла хліб, забезпечувала молоком та сиром всіх, хто цього потребував, коли під час запеклих боїв продукти були в дефіциті.
