«Супна каша» – один з тих рецептів, які з’являлися тоді, коли продуктів було обмаль, вони дивним чином курсували між волонтерськими кухнями та гуманітарними штабами, а кухарі, щоразу дивуючись чудернацьким комбінаціям, вигадували, як приготувати з них смачну страву на кілька сотень людей.
Ганні – 29. Вже 9 років як вона – веганка, і 9 місяців – волонтерка.
До початку повномасштабної війни вона з друзями керувала веганським кафе у Харкові:
«За фахом я літературний критик. Ніколи не думала, що кухня стане моєю основною роботою, хоча багато років я збирала, досліджувала, створювала різні веганські рецепти. По-перше, тому що я поважаю права тварин. По-друге, тому що за станом здоров’я не можу їсти тваринну їжу. Як би там не було, все склалося: ми з друзями відкрили кафе «Ля Веган!» у Харкові, і півтора року промайнули як одна мить. Це був наш шалений експеримент, який не приносив багато грошей, натомість робив нам нерви та задоволення в рівній мірі».
24 лютого кафе зупинило свою роботу та перетворилося на волонтерську кухню. Ганна розповідає:
«Наші працівники розлетілися хто куди: хтось пішов воювати, хтось волонтерити. А я сама залишилася на кухні. Жила тут цілодобово: о шостій ранку вставала і готувала понад 200 порцій їжі щодня, о дванадцятій лягала спати. І так перші 4-5 місяців. Іноді мені хтось приходив на допомогу, але кафе було занадто малим, аби тут постійно могло жити кілька людей. А ще ми знаходимося в центрі Харкова: навесні його постійно бомбили. Я могла прийняти цей ризик на себе, але не могла ризикувати життям інших людей. Тож сама під обстрілами ходила шукати то капусту, то заморожені овочі. Тягнула по 20 кілограмів, якщо вдавалося щось знайти. Такий собі квест».
Пошук продуктів та посуду навесні був справжнім випробуванням. Іноді виручали інші волонтерські організації та фонди: передавали грошові донати або необхідні речі.
Наприклад, одного разу волонтерка зі штабу Олега Каданова передала Ганні 50 літрів гарбузового крем-супу. Все було б чудово, тільки на кухні у Ганни не було посуду для перших страв, тож вона терміново перетворила суп на кашу: додала пшеничку та сіль, приготувала в мультиварці. Дуже хвилювалася, чи сподобається людям таке «ноу хау». Але страва смакувала людям настільки, що стала одним з хітів: ще місяць Ганна готувала її «на біс» майже щоденно.
Ганна згадує: «Волонтерство так цікаво працює. Ти починаєш, а у тебе немає нічого. Але потім ніби нізвідки з’являються люди та допомагають тобі робити свою страву. І це так круто. Хтось приносить продукти. Хтось віддає той самий крем-суп. А хтось дає тобі кришечки для кавових стаканчиків, і хоча вони тобі не потрібні, ти вже знаєш, що це цінний ресурс: його можна виміняти на тарілки, якщо знати місця».
Ганна говорить, що в певний момент в неї почалася «алергія» на сигнали повітряної тривоги:
Я працювала сама в закритому приміщенні з ліхтариком. Щоб не боятися звуків вибухів, включала музику, але від цього ставало тільки гірше: починалися слухові галюцинації. В березні – червні було найважче. Обстріли постійні, продуктів обмаль. Але все це точно було не дарма. Люди були щасливі, коли я передавала їм їжу. Навіть військові полюбили фалафель! Мені хочеться, щоб на майбутнє ми зберегли відкритість та єдність, що виникли тоді».
Рецепт «супної каші»
- приблизно 3 стакани пшеничної крупи
- 500 мл готового гарбузового крем-супу або можна приготувати його власноруч (взяти гарбуз, картопля, цибуля та воду, зварити до готовності та перебити блендером)
- десь 5 стаканів води
- сіль за смаком
Завантажити в мультиварку і варити, доки буде готова крупа.
