Цю історію розповіла Ольга Бурканова, мешканка Києва.
Восени 2022 року росія почала завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі країни: через це великі міста, зокрема Київ, або залишалися на тривалий час відключеними від електроенергії або мали суттєво економити електрику: різним районам по черзі давали “світло” на декілька годин. Це вплинуло на кулінарні практики та харчові звички людей.
Крім того, попередній досвід, коли на початку вторгнення з полиць магазинів майже одночасно почали зникати базові продукти, теж наклав відбиток на відносини людей з їжею: частіше люди почали говорити про те, що вони по-новому почали цінувати хліб.
Історія Ольги – саме про це.
“За мирного життя я не дуже любила хліб. Вважала, що без нього можна обійтись. Він не є життєво необхідним. Так, для ситності та для зайвої ваги.
Війна це змінила. З Києва ми виїхали на другий день вторгнення. Вирішили пересидіти у батьків на дачі, за містом. Перші тижні війни на Київщині були перебої з постачанням. З полиць магазинів зникало все більш менш їстівне, скрізь були черги, люди намагалися зробити запаси.
І от дивина: за кілька тижнів умовного дефіциту не так засмучувала відсутність свіжого молока або м’яса, як гостро відчувалась туга за щойно спеченим хлібом. Звичайний соціальний батон став на вагу золота.
Сусіди, яким вдавалося його вполювати, брали одразу на всіх – по п’ять-шість хлібин, – і задарма роздавали друзям по дачному кооперативу. Гроші за хліб ніхто принципово не брав. Хліб став найбільшою цінністю, найбажанішим ласощем.
Наприкінці березня вона переїхала на Вінниччину. Найперше, що купила, зайшовши у магазин – місцевий хліб.
І хоча в цьому регіоні не було проблем з постачанням, саме хліб продовжував домінувати у гастрономічних вподобаннях родини: “Ми перепробували увесь асортимент місцевих пекарень і, повернувшись до Києва у травні, ще довго згадували смачнющий хліб Вінниччини. Я привезла додому не тільки спогади, а й нове ставлення до хліба. Відтепер усі шматочки, що залишались не з’їденими, я ховала у морозильну камеру. Ну не підіймалася рука навіть пташкам кинути. До того ж знаю – воно їм не дуже корисно… Тож за літо в морозилці добряче назбиралось шматочків різного хлібу – батонів, багетів, житнього”.
Цей хліб став у пригоді під час довгих блекаутів у листопаді.
Темрява, розгубленість, вщент розморожений холодильник і.. мамин день народження. Мама дуже хотіла чогось солоденького, але щоб як у дитинстві. Оскільки духовка в мене електрична, треба було згадати десерт, який не потрібно випікати. Згадалося тістечко “Картопля”.
Припасені хлібні залишки якраз розморозилися, на додачу розморозились вишні з маминого саду та пачка вершкового масла. Тістечка вийшли трохи не за класичним рецептом, я по життю завжди імпровізую, проте всім сподобались. І мама була приємно здивована. А хлібні залишки я збираю і далі, але тепер не заморожую, а сушу. Буде влітку домашній хлібний квас”.
Рецепт
- Хлібні сухарі – 500г
- Молоко – 250 мл
- Масло вершкове – 100г
- Цукор – 2 столові ложки
- Сіль – дрібка
- Ванільний цукор – пакетик
- Какао порошок – пакет 100г
- Вишні – стакан (200-250мл)
Перебити хліб в дрібну крихту, додати цукор, какао та масло.
Молоко закип’ятити з цукром, трохи охолодити, залити сухарі, дати постояти і розім’яти пресом для картоплі пюре або дерев’яною товкачкою.
М’яке масло вмісити у суміш, додати ваніль, сіль та трохи більше половини пакету какао порошку.
Сформувати кульки, в кожну покласти по вишеньці і обваляти у залишку какао порошку.
Винести на холод на годину (на балкон). Їсти при свічках!
