Дмитро Лазаренко – професійний шеф-кухар.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він очолив велику волонтерську кухню у Києві та керував приготуванням величезної кількості порцій гарячої їжі щоденно. На цій же кухні він зустрів свою дівчину, а ще відкрив для себе чудову українську страву – кроп’яники.
«24 лютого 2022 у мене мало бути справді багато роботи: в тестовому режимі відкривався заклад, для якого я розробляв меню. Звісно, що все скасувалося. Я шукав, як бути корисним. Намагався записатися до ТРО: там були просто неймовірні черги, мене внесли в якийсь список і сказали чекати. Я шукав далі. І тут знайомі мені дали контакт Тоні Захарової: вона якраз організовувала роботу волонтерських кухонь у Києві.
Тоді в місті була дуже складна логістика: я допоміг привезти продукти, знайшов упаковку, яка була неабияким дефіцитом, і спитав, чи може ще чимось бути корисним. Виявилося, що наступного дня мав відкритися волонтерський хаб, і вони якраз шукали кухаря, який би очолив процеси приготування страв», – згадує Дмитро.
Вже наступного дня Дмитро, Тоня та інші волонтери зустрілися в закладі на Подолі, який перетворився на волонтерський хаб:
«Роботи було дуже багато. Були люди, які не мали досвіду на кухні, але дуже хотіли допомогти. Вони чистили картоплю, різали капусту. Роботи вистачало на всіх, і всі працювали, як одна родина. Було таке відчуття, що якщо сьогодні кожен відпрацює на межі своїх можливостей, це зможе хоча б трохи наблизити перемогу. На цьому ми й трималися».
В перший же день Дмитро звернув увагу на Настю, одну з волонтерок у хабі. Він теж їй сподобався, однак вони не наважилися заговорити один до одного.
Під час боїв за Київ пересування між районами у місті ставало все складнішим, тож Тоня, організоторка, запропонувала Дмитру тимчасово пожити у когось з волонтерів. Як же здивувався Дмитро, коли дізнався, що йшлося про квартиру Насті та її мами. Він згадує: «Здається, тоді ми проговорили всю ніч. Виявилося, що у нас стільки спільного. А вже наступного дня ніхто з нас не мав сумнівів, що це – кохання. Зараз Настя – моя дівчина».
Ще Дмитро згадує, що на цій волонтерській кухні зустрів багатьох людей, які його надихнули: «Наприклад, Михайло. Простий та відкритий чолов’яга з села, який брався за будь-яку роботу, любив поговорити і ніби завжди був у гарному гуморі. Саме він якось розповів про кроп’яники – страву, яку робили в його родині».
Навесні волонтери готували з усіх продуктів, які могли знайти. Було багато курки, тож весь час вигадували, щоб ще смачного та цікавого зробити з неї. Перші, другі страви і якісь пампушки до них. От ці запашні кроп’яники зі смаженою цибулею та кропом стали однієї з «родзинок» їхніх обідів.
Дмитро говорить:
Я потім починав про кроп’яники– це справді аутентична українська страва, яку ще готують в деяких родинах і яка дивом не зникла за роки радянської окупації. Для мене вона стала особливо цінною. Важливим спогадом по спільну роботу навесні, про незламний український дух людей, які працювали разом.
Рецепт кроп’яників
Борошно
Дріжджі
Вода
Дуже багато кропу
Смажена цибуля
Олія
Сіль, цукор
1. Замішати дріжджове тісто
2. Розкачати тісто тонко, розкласти шар порізаного кропу та смаженої цибулі.
3. Скрутити тісто рулетом та покласти на кілька годин в тепле місце. Запекти. Їсти окремо або подавати до улюблених перших та других страв.
