Перший свій борщ з початку вторгнення Мирослава зварила на третій день:
“Тоді ще було досить продуктів, але майже не було сил. Варити щось під звучання сирен було страшно. Але я готувала. Борщ був для мене символом нескореності»
Потім був другий борщ. Він став квестом, бо припав на період нестачі продуктів з магазинів. Для того, щоб взяти повний борщовий набір, треба було добряче побігати. Купити в місті вдалося не все, але хлопець Мирослави необхідне привіз від батьків.
Пізніше вони варили ще кілька разів борщ, і кожного разу це було підтримуючою практикою.
Мирослава згадує:
“Взагалі за час повномасштабної війни перше, що в мене посипалось, це стосунки з їжею. І перше, що я собі повернула — це намагання їсти так само красиво, як я це робила раніше. До 24 лютого в моєму раціоні практично були відсутні булочки, ковбаса, солодке, десерти, а після 24 ми їли це ледь не щодня. Наче я повернулася в глибоке дитинство, де ніхто не чув про здорове харчування, але всі знали про дефіцит. І треба було запасатись всім.
Спершу я боялася постити свої сніданки в соціальних мережах. Кілька разів мені прилітало, що “от люди помирають, а ти дозволяєш собі красиво їсти”. Але згодом я не зважала на це, бо ці гарні сніданки мене тримали.
Певний час в Києві так і було: вимітали все з полиць магазинів, і ми з хлопцем тішились, коли вдавалося вполювати в кількох магазинах хоча б якийсь набір притомних продуктів.
Але з часом кількість макаронів і картоплі на наших тарілках зменшувалася, а гори салатів збільшувалися. Спершу я боялася постити свої сніданки в соціальних мережах. Кілька разів мені прилітало, що “от люди помирають, а ти дозволяєш собі красиво їсти”. Але згодом я не зважала на це, бо ці гарні сніданки мене тримали.
Коли снаряд влучив в житловий будинок неподалік, ми перейшли жити в коридор. Цей період у мене співпав зі втратою смаку: я їла і не розуміла, що їм. Так для мене спрацював механізм захисту, через їжу.
Але вчора ми знову приготували борщ, як символ стійкості та нескореності.
Я весь час залишалася в Києві — і це не було геройством, насправді. Просто мені було страшніше їхати, ніж лишитися. Чи було моє рішення правильним? Не знаю. Все ще продовжую боятися чергових вибухів. Але вчора ми знову приготували борщ, як символ стійкості та нескореності.
А ось і рецепт:
Одночасно я ставлю варитися реберця і помитий буряк в сусідній кустрюльці. Першу воду з реберець, як вони трошки покиплять, зливаю. Заливаю холодною водою реберця і ставлю на повільний вогонь, хай собі варяться. Не розрізаю їх, поки вони будуть одним шматком.
Чищу картоплю, морквину. Як тільки вода закипить, додаю їх в майбутній борщ. Знімаю піну з мяса та овочів, додаю приправи та солю. В ідеалі в той час має бути вже варений буряк.
Коли картопля вже майже готова, ріжу дрібно цибулю і обсмажую її на соняшниковій олії. Поки цибуля на сковороді, одразу чищу та тру морквину на буряковій терці. Перемішую цибулю і моркву, хай смажаться. Тоді чищу та тру буряк. Чим більше буряка – тим краще, тоді колір дуже насичений.
Додаю буряк на сковороду, перемішую. Беру 400-500 грам сметани, кілкьа ложок томатної пасти, добряче перемішую і додаю це все в цибулю з морквою. Тушкую хвилин 5-10. Можна додати півложки оцту. Лию його на сковорідку до засмажки. Тепер витягую реберця і розбираю мясо на менші шматки, додаю в борщ дрібно порізану капусту. Тоді висипаю в борщ засмажку. Переважно після такого ложка в борщі стоїть дуже впевнено:)
Останній штрих: січу дрібно кілька зубців часнику (або півголовки, якщо хочеться гострішого), чекаю, поки на повільному вогні борщик ще разок кипне – і вимикаю. Ріжу зелень, кидаю в борщ.
Чекаємо хвилин 5 і можна наливати. Смачного!
